чаї з диких трав ОРИГІНАЛЬНІ ПОДАРУНКОВІ НАБОРИ З ЧАЄМ. НАТУРАЛЬНІ АВТОРСЬКІ ДУХМЯНІ ЧАЇ З ДИКИХ ТРАВ. 🍵

ДБАЙЛИВО ЗІБРАНО ДЛЯ ВАС В ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИХ КУТОЧКАХ УКРАЇНИ


Резработка сайтов, веб-дизайн    

главная

 

недвижимость

 

работа

 

финансы

 

туризм

 

авто

   

афиша

 

ваш дом

 

рестораны

 

магазины

 
 
 
Поиск по сайту:   
 
 

  Новости на сайте

 

  Полезные ссылки

 

  Справочники

 

  Черкасские новости

 

 

  Черкасские новости

 

«Повернутися в місто – означає повернутися в тюрму»...

«Повернутися в місто – означає повернутися в тюрму»...Дванадцять сімей екопоселенців відроджують життя хутора Буда, що на Чигиринщині. За вісім років у ньому народилося восьмеро малюків

Тетяна РОГОВСЬКА

Їх вважали сектантами, їхні будинки обходили стороною. Вони будують житла з екологічно чистих матеріалів, стають сироїдами і праноїдами, відкривають школу Монтесорі, щотижня скликають вєче й організовують ярмарки. Їхні діти народжуються удома, їх не щеплюють, і вони відвідують школу раз на місяць. Їхні родичі їх не підтримують, але вже розуміють. Знайомтеся – це екопоселенці хутора Буда, що на Чигиринщині, будівничі родових помість.

Втеча від хвороби, системи до раю

Дванадцять родин переїхали з комфортних квартир у Києві, Одесі, Нікополі, Польщі на хутір Буда. Тут вони створюють родові помістя.
9 липня на хуторі Буда святкували восьмий День народження екопоселення. Дата обрана не випадково. Її прив'язують до Дня ангела дитини, яка першою народилася на хуторі. А дітей на Буді жінки народжують удома – без виїзду до пологового будинку.
Родина Олени Письмак (її чоловік Сергій і двоє дітей – чотирирічний Сергій і восьмирічний Володимир) стала першою сі-м'єю, яка 2001 року переїхала на хутір. Родина Олени тривалий час розводила коней, організовувала верхові прогулянки. Пізніше коней продали і вирішили перейти на соціальний проект – відкрити школу Монтесорі. На загальні кошти купили землю, хатинку, яку вже облаштували зовні. Чотири різновікові групи діток – від 7 місяців до 14 років вчитимуться і розвиватимуться у цій школі. Нині Олена вчиться в Києві у американських педагогів, аби стати кваліфікованою наставницею.
Олена зізнається, що переїзд на Буду – здійснення мрії дитинства.
– Усі дітки, як правило, на літо їздили до дідусів-бабусь, а я по піонерських таборах. Мріяла, що, коли виросту, у мене буде клаптик землі, хатинка й конячка.
Михайло, Нонна і їхні сини Максим та Роман Дмитриченки живуть на хуторі вже чотири роки.
Перша розмова про переїзд на хутір була у 1996 році після того, як Нонна прочитала серію книжок Володимира Мегре «Звенящие кедры России». Ідея ставлення до землі, ідея створення родового помістя імпонувала їй.
Сім'я переїхала на Черкащину з Нікополя. Поштовхом до переїзду на хутір стали проблеми зі здоров'ям Нонни.
– У мене була хвороба, від якої у Нікополі помирають, якщо не змінити спосіб життя, спосіб мислення. І ми зважилися на переїзд. Батьки тоді обурено говорили: “Це дурня. У вас нічого не вийде". Батько Михайла попервах хвилювався: «Ви не секта, бува?». Зараз уже змирилися і навіть приїжджають на хутір самі.
Після переїзду хвороба відступила, обійшлося без медикаментів.
Нонна лікувалася соком із кропиви, яблук. А ще з цибулі. А коли пила його, то аж плакала.
– Перших півроку вони зустрілися з усіма своїми страхами, які потрібно було долати. Інколи хотілося скочити у машину і тікати звідсіля, – зізнається Нонна.
Говорить, що, як тільки пере-їхали на хутір, першу зиму лише спали і читали.
Олексій Юрченко живе на хуторі вже шість років. Із дружиною Тетяною познайомилися на шлюбному злеті, який проходив в Одесі. За два тижні після знайомства одеситка Таня переїхала до Олексія на Буду.
Батьки молодих людей і досі шоковані рішенням доньки, яка проміняла проживання у квартирі з шикарним ремонтом, хороші заробітки і перспективу в кар'єрі на глухий хутір Буда, куди й маршрутки не ходять.
Олексій – чудовий майстер. Майже з нуля він привів до ладу стареньку мазанку, непридатну для життя. Будинок дихає, бо зроблений із глини, соломи й ялівцевої тирси. Таня планує зайнятися зеленим туризмом, Олексій проводитиме піші екскурсії.
Зробивши соціальний зріз, стало ясно, що за перших п'ять років перебування громади на хуторі відбувся демографічний вибух. Середній вік хутірського жителя помолодшав більше ніж удвічі.

«Мамо, можна я піду до школи?»
Родина Дмитриченків відмовилася від телевізора, у них є тільки DVD. Вони дивляться лише ті фільми, які їм подобаються. Нонна зауважує, що це дає можливість передивитися якісь фрагменти ще раз, обговорити фільм із дітьми і не витрачати час на рекламу.
16-річний Максим і 11-річний Роман навчаються за дистанційною і екстернатною формами навчання. Закони України «Про середню загальну освіту» та «Про освіту» дають можливість нашим дітям навчатися за домашньою, денною, дистанційною, екстернатною і заочною формою навчання. Навесні діти відвідують школу раз на тиждень, узимку – раз на місяць. Отримавши від учителів завдання, діти самостійно працюють удома. У табелі Романа за п'ятий клас нижчого за 8 балу немає. Дивно, але діти самі просять частіше ходити до школи.
– Пам'ятаю, приїхали до нас друзі, ранок, підйом, іде сніг, і я кажу: «Ромо, може, ти не поїдеш до школи? Така погода», – згадує Нонна. – А він: «Мам, ти шо, я хочу в школу».

Родові помістя

На хуторі є землі резерву. Ці землі якраз і існують для того, щоб розширювати межі села. Нонна як депутат сільради та група однодумців готують плани, креслення, аби наочно показати, що, відповідно до закону про землю, кожна людина або родина може взяти два гектари землі і створювати на цій землі от такий простір. Нонна вважає, що нині молодь ніяк не затягнеш у село, у звичайне село зі своїм менталітетом, з пияцтвом, розкраданням у сусіда, втручанням в особисте життя. Вона з нього тікає.
– Нам спочатку дивувалися. Чому це молоді родини сюди заїхали? Через цю міжнародну ідею родових помість можна зацікавити і молодь, і пенсіонерів, узагалі середній клас, повернутися до села. Життя в селі – це рай на землі, – упевнена поселенка.
Зараз екопоселенці з орендарями – партнери.
– Вони прекрасно знають, що тут живуть будівничі родових помість. А спочатку ким ми тільки не були – секта біла, секта чорна. Пізніше ми пояснили, що три слова «будівничий родових помість» чітко вказує на те, що ми робимо – ми будуємо такий простір, у якому взаємодіє людина і земля, – говорить Михайло.
Родове помістя – це ділянка землі не менше одного гектара, на якій є живий паркан, сад, будинок, ліс, ставочок, на якій живе сім'я з покоління в покоління щасливо, забезпечуючи себе і покращуючи навколо себе середовище проживання.
– Я б раніше зрозуміла, як бути щасливою, як із першого разу створити таку сім'ю, аби не розлучатися, щоб не було дітей від першого, другого шлюбу.
Коли поселенців запитують, що вони отримали, коли стали жити на хуторі, відповідають без заминки: «Стали собою, позбулися соціальних масок».

І собі, і людям

Двічі на рік екопоселенці організовують будянський ярмарок. 15-16 жовтня вп'яте на майданчику перед дубом Залізняка пройде ярмарок із продажем екологічної продукції, концертом, майстер-класами. Мета ярмарку – поділитися способом життя, щось подарувати, чимось обмінятися, а тоді вже продати. А 23 липня біля дуба Залізняка святкуватимуть День дачника. Адже дача, говорять вони, – це родове по-містя в мініатюрі. Цього дня вони даруватимуть усім екологічно чисту городину, вирощену на своїй землі, водитимуть хороводи й співатимуть пісні. На хуторі є жіночий хор, який співає автентичні народні пісні. Кожного тижня екопоселенці скликають вєче, на якому вирішуються загальні питання – прокласти дорогу, висадити лісосмугу, захистити від пожежі поля, прослідкувати отруєння хімікатами полів. За власні кошти вони відремонтували клуб, де проходять свята, діють гуртки, є швацька майстерня.
Вони мріють про те, що в них з'явиться більше сусідів, їхніх однодумців, які вестимуть здоровий спосіб життя. Мріють, щоб поля були засіяні медоносами. Та запрошують до себе в гості, де можна і попрацювати, і відпочити від міської суєти.

Колораду й попелиці теж треба щось їсти

Город у екопоселенців розділений на вузькі грядки, між якими роблять стежки. Усі бур'яни, харчові відходи складають у міжряддя, топчуться по ньому весь сезон, а на осінь мають компост для городніх грядок. Вони не копають, не орють город, вони його не сапають, бо компост робить землю пухкою. Між картоплею висаджують гірчицю, вона захищає від жука, дає мульчу.
Їхні будинки не загороджені парканом. Сад не любить вітрів, продування, тому по периметру ділянки висаджено багато дерев, які є живим тином, кордоном. Михайло, який сам родом із Магаданської області, втілив на хуторі свою давню мрію – висадив алею беріз.
– Він не тільки межі тримає, він ще й охороняє від шкідників. Адже наше завдання – створити середовище, яке саме себе обслуговує. Так, коли наш орендар побачив на яблунях попелицю, одразу стурбовано пообіцяв привезти препарати проти неї, аби врятувати дерево. Вже два роки пройшло, ми нічим дерева не обробляємо і вони родять. Попелиці ж теж треба чимось живитися, як і колораду, – говорить Нонна.
Екопоселенці для захисту городніх і садових культур застосовують тільки біопрепарати, М-культури – ефективні мікроорганізми, суміш корисних бактерій, які, перебуваючи у ґрунті, починають усе переробляти, не даючи шансів плісняві й грибкам. Ще застосовують трихограми – маленьку мошку, паразита, який поїдає до 60 видів шкідників, відкладає свої яйця в яйця шкідника.
– Шкідники їдять слабші рослини. Це своєрідна природна чистка. У нас ростуть слабкі рослини, які життєво непридатні, тому їх заїдають жуки, вони вимагають добрив, а в інших – дикорослих – сила життя більша, вони витривалі до морозу, стійкі до хвороб, – логічно аналізує Олексій Юрченко.
Ромашка, огіркова трава, любисток, мальва, гарбузи, меліса, лафант анісовий, люпин, амарант, васильки, ехінацея, чорнобривці, кавове дерево, шпинат, гібіскус, вівсяне коріння, селера, рукола, грибна трава – все це росте упереміш із городніми культурами.
Екопоселенці захоплюються технологією вирощування рослин австрійського аграрія-революціонера Зепа Хольцера. Маючи 45 га землі 1500 метрів над рівнем моря при середній температурі +5 він вирощує апельсини, лимони, мандарини. Коли австрієць приїхав на Україну, то сказав, що якби вони мали такі землі, як ми, то були б уже найбагатшими в світі.

«Наш будильник – спів птахів»

– Система менше руйнує нашу особистість. Таким чином ми можемо розвиватися. А це проявляється у наших талантах. Ми відроджуємо ремесла – хтось деревиною займається, хтось плете з соломки, вишиваємо обереги, робимо стародавні ляльки-мотанки, – говорить Тетяна.
Вони упевнені: простір рятує їх від спокус. Вони не прокидаються за годинником, їхній будильник – це спів птахів.
– Для мене повернутися в місто – це повернутися в тюрму, в кабалу, в безпросвітність, – аналізує Олексій Юрченко.
Вони визнають, що стали вільнішими, немає впливу, вони не знають, що таке стрес. Якщо людина працює на роботі, яка їй не подобається, їй хочеться смачно поїсти, аби хоч якось компенсувати нестачу задоволення в житті. Пиятика, їжа, розваги – одні крайнощі переходять в інші.
– Я по собі помітив, що, якщо я примушую себе щось робити, мені після цього хочеться смачненького, різкого, солоного, гострого. А якщо я надихаюсь працею, мені взагалі їсти не хочеться. Приходить вечір, і я згадую, що я цілий день не їв.
Щеплення екопоселенці вважають фактором послуху. У такий спосіб система робить собі слухняного біоробота. Нонна зізнається, що дітям робили лише щеплення БЦЖ, всі інші щеплення куплені.
Жінки ж під час вагітності не проходять УЗД.

Корисна порада
Якщо ви хочете позбутися неприємного запаху з надвірного туалету, Олексій радить після кожного візиту засипати все пригорщею попелу і тирсою. Попіл нейтралізує кислоту, а тирса згущує суміш. Виходить щось подібне до торфу. Ефект від цього подвійний. По-перше, зникає неприємний «амбре», а по-друге, утворюється городнє добриво.

Життя на хуторі – удесятеро дешевше, ніж у місті

Будиночок і землю родина Дмитриченків придбала за 1200 доларів. Уже сьогодні подібний на хуторі Буда продають за 28 тисяч доларів. За рахунок чого ж живуть екопоселенці? Чоловіки на хуторі затребувані. Крім того, що вони роблять усю чоловічу роботу, кожна родина на хуторі має свій дрібний бізнес у місті або родову справу із землі. Живуть на кошти, які отримують від здачі житла в оренду. Нонна Дмитриченко працює екскурсоводом Національного історико-культурного заповідника “Чигирин” філії «Холодний Яр», Тетяна продає трав'яні збори. Екопоселенці одностайні: аби прожити на хуторі, грошей потрібно удесятеро менше, ніж у місті. Родина Олексія й Тетяни продукти скуповує оптом, тому й досі їдять пшоно за 5,80 грн. і олію за 6 грн. За місяць на продукти йде гривень 400. За комуналку родина платить 15 грн. на місяць.

Від подорожника у вас тектиме слина

Тетяна Дробеня, Олексій Юрченко та їхня дворічна донечка Поліна намагаються повністю стати сироїдами і праноїдами.
Без перебільшення скажу, що їдять вони все, що бачать. Поки нам проводили екскурсію, по дорозі Олексій скуштував квітку конюшини, щипнув шовковиці, з'їв щойно зірваний і прополощений у джерелі гриб. Побачивши мої широко розплющені очі, логічно зауважив: «Це ж сироїжка. Можна їсти сирою». Біля води росло щось побідне до аїру, я зірвала, принюхалася, а Олексій одразу до рота. Їхня дворічна донечка Полінка тягне рученята і теж хрумкотить усім, що їдять батьки. Нас пригощали борщем, який господиня готує рівно десять хвилин, пророщеною пшеницею. А ще підзаряджали коктейлем.
– Із часом, якщо так харчуватися, то наступного року ви будете дивитися на подорожник і у вас тектиме слина, – вважає Олексій Юрченко. – Можна їсти багато трави, але ні отруєння, ні розладу шлунка ніколи не буде. Це хлорофіл, природна енергія, яка нам необхідна. Звичайно, треба знати, що є сильні трави, як, наприклад, чистотіл, болиголов, які необхідно споживати обережно і малими дозами.
Природні антисептики, які містяться в листочках, клітковині, не дають розпаду, коктейль не темніє.
Сіль і цукор родина не споживає, вважаючи, що через це організм отримує стрес і нервові закінчення швидше зношуються. Вважають, що, аби насититися й отримати корисні речовини, достатньо їсти пророщену пшеницю, горіхи, насіння, кунжут, макуху льону.

Коктейль від Тетяни Юрченко
Листя подорожника, ехінацеї, смородини, малини, кропиви, лобода, конюшина, кульбаба, любисток, салатне листя, шпинат, м'ята, кислиця, кунжут, фініки, лимон, апельсин, банан, мед, вода.
– Починайте готувати коктейлі з того, що перевірене. А пізніше додавайте інші трави. Людина сама відчуває, що треба споживати, – радить Олексій Юрченко.

 

  Наш опрос

 

 

 

  Полезные ссылки

 

 

 

  Праздники

 

 

 

  Телеканалы